Ганна Лимаренко
Частина перша.
Тридцять еклерів
Наш похід, як, напевне, і всі інші, почався з полювання на продукти. Найбільшим ареалом їх проживання є гіпермаркет «Ашан», тож, ми вирушили туди. Кожен отримав свій список продуктів, і пішов на пошуки. Власне, нічого підозрілого і дивного в тому, що хтось купує тридцять еклерів немає, а проте очі навколишніх людей були сповнені цікавості, коли ми охайненько і уважненько рахуючи складали еклерчик до еклерчика в пакетик. На покупці ковбаси, сиру, редисочки та інших банальностей зупинятися не будемо, а , перестрибнувши ще й через пристрасті, які розгорілись при розподілі продуктів та снаряги, а також через потяг, в якому ми познайомилися з Арсеном і пограли-поспівали, опинимося одразу на найбомжацькішому вокзалі України – в Івано-Франківську.
Розділ перший.
Осмолода.
– «Давайте мені хоч мільйон, і тоді не поїду» – так відповів нам дід Микола, шофер білого мерседеса, коли ми сказали, що нам треба до Осмолоди. І потім ми з задоволенням стібали водіїв, впевнено говорячи їм, що вони «ТУДИ» не поїдуть, коли вони питали куди нам треба.
Проте, як відомо, де не пройдуть танки, там пройде піхота, себто рейсові автобуси. Спершу ми доїхали до Калуша, а потім… Потім у нас був перший урок йоги – з тренуванням навиків дихання, точніше анаеробності, гнучкості, витривалості, і навіть незначними успіхами в левітації. І от, їдемо ми, висячи в найнеприродніших позах, наші наплічники, незграбно звалені докупи ззаду, скочуються на голову феноменально флегматичного подружжя, загрожуючи зламати їм шию, люк відкривається лише наполовину, на кожній зупинці запихаються все нові і нові люди, рівень ущільнення наближається до рівня ущільнення чорних дір…і лунає розпачливий голос в пустелі «Спасайтє сабаку» – це, тобто, Джефа, якому було точно ще гірше ніж нам, і який, бідняга, я дивуюсь як не віддав богу душу в тій маршрутці…
