Автор Наталка Лещенко // “Економіст”
Ти бажаєш стати скіфом?
Багато студентів нашого університету, дізнавшись про туристичний клуб „Скіфи”, задають одне й те ж питання: „ Як можна стати скіфом?”, тобто стати членом нашого клубу. У свій час це питання зацікавило і мене.
Тепер я скіф, але виявилось, що ним я стала не після вступу до клубу, а значно раніше. Ще тоді, коли багато років тому бабуся навчила розпізнавати прикмети, яких так багато в природі, прислухатись, уважно придивлятись до всього живого, сприймати цілющу енергію природи і розуміти її.
Мій туристичний дух проконувся ще в дитинстві, коли ми вперше з друзями, не маючи жодного туристичного спорядження, ходили в походи лісами, полями і непролазними болотами Полтавської області, потрапляючи в численні екстремальні ситуації, переживаючи стільки шалених пригод, що будь-які виховні методи батьків вже не могли зрівнятись з тими божевільними враженнями від чергової вилазки на природу з тихого комфортного домашннього затишку.
А офіційно скіфом я стала в соєму першому туристичному поході на байдарках весною 2004 року, яскраві враження від якого забути, мабуть, неможливо… Нам вистачило першого ж дня походу, щоб полюбити річку Серет, яка хоч періодично і „радувала” наші байдарки своїм підводним камінням, але й подарувала масу задоволення, вечорами ми засинали під її монотонний шум.
А цей ліс…цей яскравий захід сонця… ці древні високі береги, які вартують тут тисячі років, ховаючи в собі те, про що, може, більше ніхто не дізнається. Знову і знову перечитую мандрівний щоденник: ”Кує зозуля. Сідає сонце.
Засинає день. На душі спокій і відчуття, неначе я зробила лише один крок і опинилась тут, далеко від міських турбот, далеко від світу, що ще вчора поглинав мене повністю.
Один крок, і я тут, де ще можна забути слово „урбанізація”, де, так просто, ненароком зустріти лисицю, вмитись чистою холодною водою бистрої річки, засинати і прокидатись під спів пташок і довго-довго споглядати зоряне небо.
* * *
Сонце прокидається,
Стелиться туман –
Річка заховалася в білий океан.
Пахнуть гори соснами
Під пташиний спів,
Пахне пряно-весняно,
Спокій трав шумів.
Хмарами колишеться неба голубінь,
Легко-легко дишеться
Вранці провесінь.
Цей весняний затишок
Нас чарує знов,
В душі теплий залишок –
Цей травневий сон…
…так приємно розпочинається черговий день походу… жовтим промінням сомце сипнуло на перекинуті звечора байдарки, на палатки, самотньо чорніє погасле вечірнє багатя. Здається так добре, так чудово: шумить річка, зеленіє ліс на схилах гір… та на нас чекає ще один напружений день походу.”
Отож, ще один спосіб „стати скіфом”… пройти через традицйну посвяту в члени клубу, яка є справжнім життєвим випробуванням і суворою таємницею для кожного, але це не означає, що без посвяти Ти не можеш бути скіфом, адже хочеш цього чи ні, а сходивши хочаб один раз з нами в похід, вже не зможеш дивитись байдуже на туристичний рюкзак, без ностальгії згадувати як Ти його „таскав” на власному „горбу” по горам і долинам Батьківщини, а може і далі.
А як перевертався разом з байдаркою у холоднючу воду гірської річки. А зоряні ночі, проведені з гітарою біля багаття, а ці вічно шалені, але такі до болю рідні „бойові” друзі . Тож, якщо Тебе не лякає така перспектива, тоді Ти…скіф.
Лещенко Наталія, ФЕФ 3курс