Написала Оксана Оніщук // “Економіст”
Мої враження від першої поїздки під егідою університету
Отож, як можна поділитися враженнями, якщо вони минають так швидко? Та все ж, в серці залишаються спогади, які ще довго втамовують жагу до прекрасного.
Наша екскурсія включала відвідини села Березова Рудка, Спасо-Преображенського чоловічого монастиря та музею-садиби народної художниці України – Катерини Білокур.
Полтавщина…Загадкова і неповторна. Коли Полтавську область відвідувала посол Норвегії, то зауважила, що побувавши на Полтавщині, вона відкрила для себе всю Україну. В цій області Центральної України я була вперше. До цього ця частина нашої держави асоціювалася в мене передусім із страшною трагедію – голодомором. Проте вже перший промінчик сонця, що зустрів нас, змінив мої асоціації. Безумовно, краєвиди, які мені відкрилися кардинально відрізняються від природи Волині ( я сама звідти), але вони чомусь відразу стали такими близькими.
Щодо пізнавальної частини, то насамперед мене зацікавила і здивувала інформація, яку ми отримали в маєтку Закревських. Виявляється, що в Шевченка було ще одне нерозділене кохання…Знаєте, це наче відкривати для себе ще одну сторінку, здавалося б, вже прочитаної книги. Ще в школі ми детально вивчали біографію Тараса Григоровича, але, очевидно, вивчили не все. До речі, як багато ви знаєте про піраміди, що знаходяться в Україні? Так-так ви все правильно прочитали: такі дійсно є. І одну з них я бачила на власні очі. Розмірами вона, звичайно, дещо поступається піраміді Хеопса, проте…
Зовсім в іншому емоційному контексті сприймається чоловічий монастир. Саме тут благословляли усіх гетьманів України, перед тим, як вони приступали до своїх безпосередніх обов’язків. Повітря насичене якоюсь відчуженістю… Можливо, через те, що за часів козацтва жінкам було суворо заборонено заходити до монастиря.
Як відомо, Катерина Білокур померла ще в 1961 році, тобто її музей теж якимось чином пов’язаний з історією. Повірте, уже при вході в будинок, де колись мешкала художниця, тебе охоплює якась особлива аура, і ти не відчуваєш навіть подиху історії. Далі ти переживаєш цілу гамму почуттів: від захвату (здається, ніби ти в самому царстві естетики) до глибокого сорому за ті поневіряння та приниження, яких довелось зазнати митцю.
От і все, як кажуть: коротко про головне. Маю надію, що відкрию для себе ще не один куточок України разом із „Скіфами”, адже наша Батьківщина – така велика.
Оніщук О.
ФЕФ 1 курс