Керувати

Школа виживання

Лекція по медицині

На 19-00 8 квітня також заняття по туристичній медецині. Вестиме Сергій.
Медицина можливо нетрадиційна )))

Курс орієнтування “По будніх”

                                        Заходи школи виживання
Вчора відбулося залікове орієнтування в Голосіївському лісі. Курс орієнтування “По будніх” цього року закінчився. Він складався з 3-х орієнтувань в парку “Нивки” і залікового в парку “Голосіївський ліс”. Учасники здобули важливі навички орієнтування на місцевості і роботи з топографічними картами.
Не дивлячись на зливу та ранню темінь всі мужньо подолали перешкоди і виявили себе справжніми туристами. Призові місця були розподілені таким чином:
1 місце: Бурнатна Марина. За вміння бути лідером в команді:)
2 місце: Колтунов Максим. За зібрані КП і прогрес у навичках орієнтування.
3 місце: Пастухова Даша. За вміння приймати відважні непрості прості рішення.
4, 5, 6 місце: Пастухова Марина, Вдовенко Тетяна (за відвагу і раціональне мислення), Корнилюк Сергій.

І, звісно, щиро дякуємо Паші Павлюченко за незабутні орієнтування і чекаємо від тебе нових пропозицій:))

Залікове орієнтування

В середу 6 листопада на 15 годину орієнтування в Голосієвському парку. О 14.00 виєзжаємо з турклубу. Організатор – Павлюченко Павло (0504465562) Набір бажаючих відкритий. Звертатися до Паші по наданому номеру телефона.

Як сходити на Кавказ і лишитися задоволеним?

Автор: студентка ФЕАПК ІV курс
Лідія Журба

«Ось і закінчився похід 1-ої категорії складності…», – так драматично пишуть натхненні туристи, коли хочуть розповісти про свої досягнення, похизуватись сміливістю. Але я не збираюсь вимальовувати хронологію подій, уточнювати географічні назви, кілометражі. Поділюсь ексклюзивними подробицями подорожі туристичного клубу «Скіфи» в Грузію. DSC_0279

Готуватися до походу треба заздалегідь. Справді, треба. Особливо морально. Особливо своїх батьків. За півроку попередивши про можливість, що їхнє чадо зникне на півмісяця десь серед Кавказьких гір. Бажано побути перед походом певний час в іншому місті, але на Батьківщині. Тоді ефект від шоку «Мамо, я ж через тиждень лечу в Грузію» дозволить потихеньку спакувати речі, доки батьки нервово шукають заспокійливе.

Літопис карпатського походу

Ганна Лимаренко

Частина перша.

Тридцять еклерів

Наш похід, як, напевне, і всі інші, почався з полювання на продукти. Найбільшим ареалом їх проживання є гіпермаркет «Ашан», тож, ми вирушили туди. Кожен отримав свій список продуктів, і пішов на пошуки. Власне, нічого підозрілого і дивного в тому, що хтось купує тридцять еклерів немає, а проте очі навколишніх людей були сповнені цікавості,  коли ми охайненько і уважненько рахуючи складали еклерчик до еклерчика в пакетик.  На покупці ковбаси, сиру, редисочки та інших банальностей зупинятися не будемо, а , перестрибнувши ще й через пристрасті, які розгорілись при розподілі продуктів та снаряги, а також через потяг, в якому ми познайомилися з Арсеном і пограли-поспівали, опинимося одразу на найбомжацькішому вокзалі України – в Івано-Франківську.

Розділ перший.

Осмолода.

–          «Давайте мені хоч мільйон, і тоді не поїду» – так відповів нам дід Микола, шофер білого мерседеса, коли ми сказали, що нам треба до Осмолоди.  І потім ми з задоволенням стібали водіїв, впевнено говорячи їм, що вони «ТУДИ» не поїдуть, коли вони питали куди нам треба.

Проте, як відомо, де не пройдуть танки, там пройде піхота, себто рейсові автобуси. Спершу  ми доїхали до Калуша, а потім…   Потім у нас був перший урок йоги – з тренуванням  навиків  дихання, точніше анаеробності, гнучкості, витривалості, і навіть незначними успіхами в левітації.   І от, їдемо ми, висячи в найнеприродніших позах, наші наплічники, незграбно звалені докупи ззаду, скочуються на голову феноменально флегматичного подружжя, загрожуючи зламати їм шию, люк відкривається лише наполовину, на кожній зупинці запихаються все нові і нові люди, рівень ущільнення наближається до рівня ущільнення чорних дір…і лунає розпачливий голос в пустелі «Спасайтє сабаку» – це, тобто, Джефа, якому було точно ще гірше ніж нам, і який, бідняга, я дивуюсь як не віддав богу душу в тій маршрутці…