Напередодні Водохреща клуб знову наповнився живим співом Скіфів та Скіф’янок. Єдиною дружньою родиною відзначалась остання кутя в цьому році.
У студентів КНЕУ після Різдва почалася сесія, перші екзамени…, а в голові лише одне питання – чи приїхали Скіфи? Як же хотілось побачити всіх, всіх, всіх…!
Бажання збуваються, особливо в цьому році. Два листа від Дзвіночки (господиня вечері) про допомогу у підготовці і розумієш, що Скіфи зберуться знову разом вже в новому році.
22 січня 1919 року ми – українці об’єднались. Слава Україні – героям слава!
Це особливий день для нас – неначе друга незалежність землі нашої Неньки. І приємно бачити свідомий патріотизм та бажання не забувати історію України, якою б вона не була.
Не вперше студенти, активісти та прості перехожі мосту об’єднали міцно два береги Дніпра.
Однією із організацій, що підтримала захід був клуб «Скіфи».
Куліцька Ольга
Ні, я не забула українську і мову також на комп’ютері переставила вчасно, це стандартне привітання білоруською, яке маячило на виході з мінського вокзалу. Як нас (СКІФІВ та К12) занесло в Білорусь і що ми там робили, далі в деталях.
Організатор нашої поїздки Сергій Головацькій постійно повторював : «Все по плану». Так все і було, ну майже так)
Все почалося 30.12. на станції метро Житомирська з якої і відправився наш міні-автобус до Білорусії. Час в дорозі летів непомітно, під звуки гітари ми перетнули кордон і приблизно о сьомій ранку були висадженні серед поля добрим дядьою-маршрутчиком з фразою: « Вам тут недалеко – дійдете, автобусом тут не проїхати, замело дорогу». А що нам, ми ж СКІФИ – взяли рюкзаки і пішли пішки! Виявилось дійсно недалеко. Через півгодинки ми дійшли до нашого будиночку в стилі радянсько-білоруського ретро.
Я обіцяю любити природу, мити чашку після себе в Клубі, в складний момент підставити плече своєму товаришу, берегти природу, бути активним у Скіфах, підспівувати, навіть якщо не знатиму слів, вести здоровий спосіб життя, використовувати тільки любов, як зброю, та любити Україну! Слава Україні!
Клятва цьогорічних скіфів
Від себе додаю: клянусь пригощати скіфів відбірною поезією, прозою та мистецтвом, ділитися магією розуміння цієї царини, відкривати вас і вам близьких по духу людей з інших спільнот, відомих мені. Клянусь провести в клубі цього року НЕЗАБУТНЮ ПОДІЮ (приймаю ваші пропозиції!) для мене і для вас, клянусь творити скіф’янську ауру своїм найкращим настроєм, плідними ідеями та соковитими враженнями від пережитих разом пригод, клянусь цінувати, любити і переживати з вами найкращі миті мого життя, доки це буде приємно вам і мені!)
Чи надихає вас, друзі,така клятва? Сподіваюся, що не менше, ніж мене надихнула Посвята!!! Це було феєрично, барвисто-осінньо, погідно-мрійливо вдень, дружньо-пісенно біля ватри ввечері та густо-туманно, казково красиво і по-зимовому зимно вночі!
Дзвенислава Набитович
Ще невловима осінь просіддю в деревах
Заповзялась доводити ладу
І перестигле літо ніжно пестить вітром
Так солодко, що слів не доберу.І заблукало сонце знов, знайшло дорогу
До сокровенного на дні моєй душі
Та так,що тихим щемом доведеться
Таємний перехід осінньої межі.
Автор вірша встановлюється
Бог послав нам лагідний погідний день, а Сашко і Сергій дали нам можливість захоплююче його провести історичними околицями Києва.
