Автор Мартинюк Ігор // “Економіст”
У кожного свій шлях, окремий, індивідуальний, неповторний, по-своєму найважчий і тому прекрасний. Доля визначає одному широкий з гарними пейзажами, добре обладнаний швидкісний автобаз, а у іншого – в засніжених горах серед непролазних хащів і злих хижаків – вузесенька стежина. Людина ж приходить у цей світ для того, щоб визначити собі мету, обрати напрям і швидкість руху. Найвища нагорода їй – іти по своїй дорозі, рухатись до найважливішої мети життя.
О, той хижий птах, що в клітці на подвір’ї монастиря, він знає ціну життю, знає скільки коштує воля і пам’ятає як іде обертом голова від надзвичайної висоти і шаленого вітру, що розганяє його самого до швидкості ясної думки. Так, тепер він ось тут, але не проситься на волю, не кидається широкими грудьми на незламний дріт і не кидає жодного звуку у повітря – він знає свободу, він пам’ятає як відчував своїми крилами її п’янкий подих. Ні, ні – зараз він не у неволі, тепер, може, він готується до найкращого у своєму житті польоту і лише чекає миті, коли отримає можливість стати вічно вільним, таким як колись, тоді, коли невидимим кружляв наввипередки з найсильнішим птахом і, небаченої вроди, його супутницею, над місце, де високо на дубі сховалось гніздечко молодої сім’ї.
А може він навмисне прилетів сюди, сам попросив місця, хоч би й клітці? Так! Він отримав те чого нестримно прагнув, але не вмів зберегти. Він отримав час, час для того щоб йог останній політ не був необдуманий, не відчутий душею.
Ні, ви не думайте, що птах сумує за світом ззовні клітки – він смиренно прийняв свою долю, бо точно знає, що здобув більше ніж втратив. І не потрібно жаліти його – він цього не потребує, бо ж з клітки металевої він може бачити набагато більше, ніж багато хто на удаваній свободі, але обмежений духовними ґратами. Різниця між ним і іншими в тому, що люди лише намагаються заглянути до нього, всередину клітки, а він же дивиться з глибини і погляд його долітає далеко за горизонт вище хмар. І у все що він бачить, цей птах безмежно закоханий, усім своїм пташиним єством, він знає чого прийшов, куди іде і де він буде, бо він прийняв свій шлях – шлях віри і любові.
І у той момент, коли він переступив поріг свого нового дому – тоді він не залишив за дверима попередній світ – він додав до нього новий. Новий світ – світ любові.
Студент 3 курсу, ФЕФ, І. Мартинюк