Керувати

Статті

Мгарський чоловічий монастир

Автор Мартинюк Ігор // “Економіст”

У кожного свій шлях, окремий, індивідуальний, неповторний, по-своєму найважчий і тому прекрасний. Доля визначає одному широкий з гарними пейзажами, добре обладнаний швидкісний автобаз, а у іншого – в засніжених горах серед непролазних хащів і злих хижаків – вузесенька стежина. Людина ж приходить у цей світ для того, щоб визначити собі мету, обрати напрям і швидкість руху. Найвища нагорода їй – іти по своїй дорозі, рухатись до найважливішої мети життя.

О, той хижий птах, що в клітці на подвір’ї монастиря, він знає ціну життю, знає скільки коштує воля і пам’ятає як іде обертом голова від надзвичайної висоти і шаленого вітру, що розганяє його самого до швидкості ясної думки. Так, тепер він ось тут, але не проситься на волю, не кидається широкими грудьми на незламний дріт і не кидає жодного звуку у повітря – він знає свободу, він  пам’ятає як відчував своїми крилами її п’янкий подих. Ні, ні – зараз він не у неволі, тепер, може, він готується до найкращого у своєму житті польоту і лише чекає миті, коли отримає можливість стати вічно вільним, таким як колись, тоді, коли невидимим кружляв наввипередки з найсильнішим птахом і, небаченої вроди, його супутницею, над місце, де високо на дубі сховалось гніздечко молодої сім’ї.

А може він навмисне прилетів сюди, сам попросив місця, хоч би й клітці? Так! Він отримав те  чого нестримно прагнув, але не вмів зберегти. Він отримав час, час для того щоб йог останній політ не був необдуманий, не відчутий душею.

Ні, ви не думайте, що птах сумує за світом ззовні клітки – він смиренно прийняв свою долю, бо точно знає, що здобув більше ніж втратив. І не потрібно жаліти його – він цього не потребує, бо ж з клітки металевої він може бачити набагато більше, ніж багато хто на удаваній свободі, але обмежений духовними ґратами. Різниця між ним і іншими в тому, що люди лише намагаються заглянути до нього, всередину клітки, а він же дивиться з глибини і погляд його долітає далеко за горизонт вище хмар. І у все що він бачить, цей птах безмежно закоханий, усім своїм пташиним єством, він знає чого прийшов, куди іде і де він буде, бо він прийняв свій шлях – шлях віри і любові.

І у той момент, коли він переступив поріг свого нового дому – тоді він не залишив за дверима попередній світ – він додав до нього новий. Новий світ – світ любові.

Студент 3 курсу, ФЕФ, І. Мартинюк



Кельце

Вечер. Последний вечер в Кельце. В темноте старые улицы кажутся еще загадочней, чем днем. Полные тайн и очарованья, они живут своей особенной жизнью недоступной нам, людям. Почему?

написала Ілона Ляшенко // «Економіст»

Спускаемся по Карчувковской. За спиной, на холме Карчувка, остаются монастырь и церковь, построенные в XVII столетии для Бернардинских монахов. В этом удивительном месте — прозрачном и чистом днем, величественном и умиротворяющем ночью — мы прожили четыре дня.

Пройдя по Городскому парку выходим на Замковую Площадь. В темноте возвышается Собор Вознесения Девы Марии, построенный в 1171 году Краковским епископом Геодоном, — прекрасный образец Раннего Барокко.  Совсем рядом находится Дворец Краковецких епископов, заложенный в 1637 году по инициативе епископа Якуба Задзика. Днем здесь функционирует Народный музей, а само здание является хорошим и ценным примером польской резиденции Вазовской эпохи. Но это днем. А сейчас, укутанные темной шалью бархатной ночи, два исполина неспешно ведут беседу под яркими звездами. О чем? Я прислушиваюсь и, кажется, слышу: «О времена! О нравы!»

По небольшой улочке, от которой в памяти остается лишь едва уловимое очарованье, попадаем на главную историческую и коммерческую «артерию» города — улицу Сенкевича. На ней легко уживаются памятники архитектуры, современные бутики, магазинчики сувениров, разнообразные кафе и «кав*ярні». Обычно оживленная днем, сейчас улица пустынна. Луна, этот вечный спутник всех любителей ночных прогулок, превращает брусчатку в серебро, а каждое здание окутывает призрачным туманом. Какие тайны скрываются за этими фасадами?

«Серебряная дорога» приводит в сердце Старого Кельце — Площадь Рынок. Это место насыщено историей, как ни одно другое. Ратуша, дом с арками — Национальный Музей, дома XVIII-XIX ст. с родовыми гербами.

Любой город волшебно преображается после захода солнца. Но в старых городах это оссобенно заметно. Ночными  улицами Кельце можна бродить до бесконечности. Вдыхать аромат истории, который витает вокруг каждого здания. Пытаться отгадать хотя бы одну из тех тайн, что хранит в себе этот удивительный город. Просто идти и неожиданно понять, что наш загадочный мир только-что пустил тебя в одну из своих тайн, или… это ты пустил ее в себя?..

Статті на 5-ту річницю клубу

Ступак Наталія // “Економіст”

Вперше в похід потрапила з батьками в шість років. Але й досі в пам’яті той кольоровий сон. Кавказ, Північна Осетія: гори, небо, квітучі луки, бурхливі ріки.

Саме ті спогади дитинства, 5 років тому, поставили мене поряд з тими першокурсниками ФЕФ, які стали ініціаторами створення клубу романтиків, мандрівників, сильних духом людей.

Швидко пролетіли роки студенства. Позаду десятки походів, археологічних експедицій, є декілька спортивних розрядів з водного і гірського туризму, але головне надбання – це друзі, яких я зустріла саме в “Скіфах”. Вони навчили мене порядності, навчили бути зібраною, пунктуальною, фізично витривалою.

Мої плани на майбутнє – мандрувати і обов’язково захопити філософію здорового способу життя свій прекрасний колектив, в якому я зараз працюю.

Усов Олег // “Економіст”

Звіт по відрядженню на археологічну експедицію “Молюхів Бугор 2001”

підготував Стеценко Вадим
Виїзд нашої групи було заплановано на 2 липня. Розподіливши провіант та інвентар у приміщенні турклуба наша група вирушила до центрального автовокзалу. Через погано продуману доставку групи на автовокзал довелося вдатися до особливих дій і відіславши дівчат маршруткою шукати транспортний засіб для доставки рюкзаків. Орендувавши цілий мікроавтобус за 15 грн. та втиснувшись у нього за кілька секунд нам все ж таки вдалося дістатися до автовокзалу вчасно, де до нас приєдналася ще одна учасниця експедиції. Наступні 5 годин ми провели у автобусі, що прямував із Києва до Черкас.

У Черкасах ми мали знайти туристичну базу за наданою нам схемою. На станції нас зустріла Тетяна Миколаївна – головний керівник експедиції, треба одразу зазначити, що керівником та відповідальним за нашу групу був Віталій Олександрович. Ніч з 2 на 3 ми провели на станції, де нас досить комфортно влаштували (коли готували вечерю котелок ми наповнювали водою з електро-чайника).