Все починалося зі слів: «Будеш нашим літописцем» Що ж робити, нікуди діватися. Така відповідальна посада, ну і крута звичайно: я ж не лох відмовлятися. Жартую, насправді, з гарними друзями не тільки в похід, а й у розвідку можна.
Отож, Франківськ. До бусіка і збору решти групи лишалось десь 5 годин.
Центр міста: стометрівка, парки, озера, фонтани – мені дуже сподобались. Краще ніж в рідних Сумах, хоча Юля, яка нещодавно відвідувала моє місто, сказала, що це через те, що я вперше тут. А все ж найбільше запамяталося як ми з Віталіком лякали людей питанням: «Как пройти к Говерле? Мы из Тулы. Нам сказали что здесь можна посмотреть Говерлу» Відповіді були найрізноманітніші: від реального пояснення як туди дістатися до «послання». А чоловік в жовтих окулярах інтелегентно-робітничої зовнішності, помовчавши 10 секунд і дочекавшись поки ми 5 раз перепитаємо його – вистрелив грудним тихим басовим голосом: «Говерла, яка Говерла, нема тут ніякої Говерли» Словами описати неможливо, це було настільки смішно сказано, що ми згадували цей момент весь похід.