Керувати
За     

Скіфи у Міфі

Учасник конкурсу «Скіфське перо 2010 осінь»

Я обіцяю любити природу, мити чашку після себе в Клубі, в складний момент підставити плече своєму товаришу, берегти природу, бути активним у Скіфах, підспівувати, навіть якщо не знатиму слів, вести здоровий спосіб життя, використовувати тільки любов, як зброю, та любити Україну! Слава Україні!

Клятва цьогорічних скіфів

Від себе додаю: клянусь пригощати скіфів відбірною поезією, прозою та мистецтвом, ділитися магією розуміння цієї царини, відкривати вас і вам близьких по духу людей з інших спільнот, відомих мені. Клянусь провести в клубі цього року НЕЗАБУТНЮ ПОДІЮ (приймаю ваші пропозиції!) для мене і для вас, клянусь творити скіф’янську ауру своїм найкращим настроєм, плідними ідеями та соковитими враженнями від пережитих разом пригод, клянусь цінувати, любити і переживати з вами найкращі миті мого життя, доки це буде приємно вам і мені!)

Чи надихає вас, друзі,така клятва? Сподіваюся, що не менше, ніж мене надихнула Посвята!!! Це було феєрично, барвисто-осінньо, погідно-мрійливо вдень, дружньо-пісенно біля ватри ввечері та густо-туманно, казково красиво і по-зимовому зимно вночі! Було весело, пригодницьки, з несподіванками – чарівними, як прогулянка на байдарці з Віталієм Олександровичем накволо Жукового острова, і змовницькими – під час церемонії посвяти довелося цілувати сокиру, вимащену кетчупом з гірчицею! Ой, не сваріть, що видала фірмову таємницю майбутнім скіфам! Тепер є нагода придумати щось іще гостріше!;) Це був виклик нашій фізичній формі, винахідливості та витривалості. Увесь перший день ми доводили, що гідні скіфського звання, долаючи безліч креативних випробувань від найбуваліших скіфів-організаторів події. Справжнім подарунком були тарзанки над водою! Річкова вода у вересні вмить тверезить мозок і розніжене сонцем тіло, звільнює приховану в ньому енергію, ніби від розщеплення атома – такий вибух всередині! А найкоштовнішою була увага старших скіфів, найцінніших, найкращих, тих, хто творить наш Клуб! На землі навряд є інше місце, де вам готові віддати стільки власної душі, енергії та уваги, як ці люди, – теперішні керівники клубу, колишні президенти, найправдивіші Скіфи – люди ідеї, альтруїзму та добра! Власне, завдяки їм я тепер з вами так щиро і так надовго!

Отже, несподіванки почалися ще вранці дорогою до табору. Справа в тому, що лише бувалі скіфи знають місце розташування цієї оази – нашого табору на Жуковому острові – чистої просторої галявини, півколом оточеної річкою з ліліями, лататтям, рястом, де тільки русалкам і жити! Поблукавши трохи островом, ми вийшли до берега, а табір виявився на протилежному! Перед нами – річка, а на плечах – рюкзаки… І тут почався міф:  Серед нас був Сашко Бузник – Одісей та Еней в одній іпостасі: він скинув свої шати й збрую і безстрашно переплив зачаровану осінню річку Стікс-Кобець. На тому березі його радісно вітали душі, звечора прибулі на міфічний острів. Канатоходці!Недовго ми сумували за Одісеєм-Сашком – з-за дерев та очерету виплив Харон у човні, щоб перевезти нас в інше царство – це був Віталій Олександрович на байдарці! З такого символічного переходу в інший світ почалася наша цьогорічна посвята, наша ініціація, як у найкращих казках та міфах!

Всяка ініціація передбачає випробування: страхом-жахом у казках, інтелектом в університетах, витривалістю у спорті. Для нас поєднали це все разом! Почалося з того, що Віталій Олександрович таки викрав одну важливу душу – Марину Поліщук – і почав творити свій міф про Кавказьку Полонянку: захотів, щоб за неї ми віддали всі спальники! Нічого було робити – такої жертви зажадав Харон. Марину нам повернули, а спальники підвішали на дерево, і тепер за кожний спальник треба було боротися гуртом. Боролися на двох фронтах – ідеалістичному – за звання «Скіф», та матеріалістичному – за свій же спальник на холодну ніч. Міф нам ускладнили агоном у найдавніших грецьких традиціях – змагалися дві неперевершені команди:  Бедрики та Лоботряси!

Перевтілення у лялечкуСкільки ініціацій ми пережили за той день – тільки нам відомо! Перевтілення у лялечку – на швидкість дістати спальник з мішка, розкласти, покласти себе в нього, защіпнутися з головою. Потім ми стали справжніми канатоходцями, втіливши метафору Ніцше сповна – ходили по лезу ножа (по мотузці), над прірвою (травою), успіх залежав від зосередженості, витримки та техніки! Бадьорив канатоходців спів їхніх команд! Опісля перевіряли нашу туристично-скіф’янську обізнаність: що таке «лавинна стрічка», а чим відрізняється катамаран від водного велосипеда, а хто був першим президентом «Скіфів»? Змагалися завзято! Досі не йму віри, що намет згорає за 4 секунди. Та перевіряти не стану… Потім заплутували нас між деревами, ми переходили колодами через уявні болота, перестрибували на тарзанці уявну річку – багато уявного адреналіну отримали, але драйв пережили, безперечно! Манила справжня бомба – тарзанка над реальною річкою, холодною, осінньою, ефект від занурення в неї я вже описувала;) Спокусилися багато!

Вузол навколо дерева :)Зірками Посвяти у Скіфи цього року стали мега-активні та ініціативні дівчата Поліна та Галина – дівчата були першими в усіх можливих справах і завданнях. Інша зіронька Оля Фещенко дуже вдало продовжила міф про грецьку Афродіту і римську Венеру – її невимушений наряд із турспорядження богиням і не снився!

Перед церемонією Посвяти та вечерею були веселі ігри, купання, Віталій Олександрович зняв маску Харона і став іншим богом, який втілював мрії – катав на байдарці вечірньою річкою, дивував професійно й поетично власною поезією про туристичні мандрівки Україною – неперевершено!

Далі була власне Посвята! Тут ініціація відбулася на рівні честі та гідності: хто хотів стати загальновизнаним Скіфом, отримати таке почесне звання, заради якого прибув на острів і перейшов усі попередні змагання, мусив пережити мить ганьби – обмащення кетчупом-гірчицею, цілуючи сокиру! Добре, що пережили! Молодці, Скіфи! Тільки тоді ми отримали трофей – глиняні медалі з емблемою клубу. І робив їх не хто інший, як майстер гончарної справи Сергій Спасьонов… Впевнена, що цей скарб-пам’ять тепер прикрашає оселю кожного посвяченого Скіфа.

Давай, Юлю!Дуже дружньою була вечірня трапеза, що перейшла в знайомство нововисвячених Скіфів з колегами, у пісні під гітару та сопілку, у балак, душевний та довгий. Найвитриваліші говорили-співали-чаювали до третіх півнів, підкидаючи дрова до вогню, поглядаючи раз у раз то на повний місяць, що відбивався у дзеркальній, темній гладі води, то в туман, що все густішав, стелився над полем , а над ранок, оповив намети.

Маю зізнатися, подарунком була кава з прянощами! Це така екзотика на природі! Оленька Фещенко пригощала болгарським хлібом – не менш екзотично! «Ні паштету!» – такою думкою закінчився останній перекус, бо тільки ця субстанція в бляшанках і залишилася після свята.

Дякую, Скіфи! Дякую, Сашко! Дякую, Олеже! Дякую, Сергію! Дякую, Віталію Олександровичу! Дякую, Діма, Олечко Фещенко і всім, хто творив це свято!Скіфи

Хай буде,

Оля Хомета

Один коментар

  1. Posted 13 Жовтня 2010 at 23:06 | Permalink | Reply

    Класна стаття! Скіфи вміють відпочивати!

Одне згадування

  1. […] задоволенням повідомляю, що Ольга Хомета із статею «Скіфи у Міфі» стала переможцем […]

Прокоментувати

Ваш імейл не розголошується. Необхідні поля позначені *

*
*