Керувати
За     

Звіт по відрядженню на археологічну експедицію “Молюхів Бугор 2001”

підготував Стеценко Вадим
Виїзд нашої групи було заплановано на 2 липня. Розподіливши провіант та інвентар у приміщенні турклуба наша група вирушила до центрального автовокзалу. Через погано продуману доставку групи на автовокзал довелося вдатися до особливих дій і відіславши дівчат маршруткою шукати транспортний засіб для доставки рюкзаків. Орендувавши цілий мікроавтобус за 15 грн. та втиснувшись у нього за кілька секунд нам все ж таки вдалося дістатися до автовокзалу вчасно, де до нас приєдналася ще одна учасниця експедиції. Наступні 5 годин ми провели у автобусі, що прямував із Києва до Черкас.

У Черкасах ми мали знайти туристичну базу за наданою нам схемою. На станції нас зустріла Тетяна Миколаївна – головний керівник експедиції, треба одразу зазначити, що керівником та відповідальним за нашу групу був Віталій Олександрович. Ніч з 2 на 3 ми провели на станції, де нас досить комфортно влаштували (коли готували вечерю котелок ми наповнювали водою з електро-чайника).

Вранці ми мали вирушити на місце розкопок вантажною машиною. Але всі ми в ту машину за попередніми підрахунками вміститися не могли. Треба було ще умістити пусті діжки, матраци, ковдри, збірні ангари, а також дітей, що приєднались до експедиції. Діти, як виявилось далі на розкопках, виявилися зайвими, бо самі праці уникали, готувати не вміли, діжки з водою по 80л одужати не могли, а лише створювали зайві клопоти. Тому на місце розкопок вирушили сільським автобусним маршрутом. Дорогу нам вказував син Тетяни Миколаївни – Михайло. До місця призначення ми дібралися десь за 3 години тому мали час трохи ознайомитися із місцевістю. Історична пам’ятка Молюхів бугор (місцеві жителі розповідають що колись на тому місці стояла хата колдуна Молоха чи Молюха) знаходиться поряд із селом Новосели (Чигиринський район) у полі біля річки Тясмінь. Розкопки на цьому місці ведуться вже 10 років.
Не встигли ми повернутися з розвідки місцевості, як побачили машину з нашими та поспішили до неї. Певний час довелося витратити на те, щоб розгрузити машини, а також треба було набрати хоч трохи води і для цього вдалось вмовити водія допомогти – підвезти нас до криниці та назад до табору. Коли ми нарешті повернулися до табору ми розбили нашу частину табору, допомогли іншим, розмістилися у палатках та всі разом пішли встановлювати продовольчий ангар та ангар-їдальню. Більша частина цього дня пішла на облаштування табору. Коли ми вирішили, як це прийнято окопати палатки і вже закінчили одну майже наполовину – нам пояснили що це не потрібне і взагалі, навіть, якщо ми це зробимо, то це не допоможе. Нажаль нас вдалось дуже легко вмовити, про що ми пізніше дуже пошкодували. Коли ми зайнялись приготуванням вечері, Тетяна Миколаївна із Віталієм Олександровичем знайшли на полі встановленні у минулому році стовпчики, що позначали координати вже проведеного розкопу стоянки та виконали розбивку нових квадратів.

Скомандували відбій та ми всі полягали спати. Першу ніч заснути було досить важко бо призвичаїтись до нових умов ми ще не встигли і місцеві аборигени-комари вже намагалися, ще поодиноко, привітати нас. Богдан самовідверджено вирішив спати на відкритому повітрі, від чого за кілька наступних тижнів нам так і не вдалось його відмовити. Вранці наступного дня ми розбилися по 2 чоловіки на квадрат ( 2х2 м). І почали знімати перший шар ґрунту у 20см. Цей шар вважається найважчим, бо по всій поверхні зазвичай височіють бур’яни у метр чи вище. А просіяти таку землю через сплетене коріння взагалі дуже важко. Перший шар був обраний у 20см, бо колись раніше велика частина табору, розкоп якого ми вели, знаходилась на піщаній дюні на березі річки Тясмінь (а колись це взагалі було старе русло річки Дніпро). Коли заради сільськогосподарської мети у 50-х роках було вирішено розтащити цю дюну, щоб осушити болота навколо річки та створити поля – весь культурний шар з дюни було перемішано. Тому напевно визначити належність знахідок до певного історичного періоду неможливо. Далі ми на своїх ділянках знімали шар за шаром по 10см. На кожній ділянці обирали різну техніку обробки ґрунту та розподілу праці. Дехто спочатку подрібнював пів ділянки, а потім просіював ґрунт з лопати, дехто розподіляв працю так, щоб земля з лопати одразу просіювалась малими саперними лопатами, а дехто взагалі шукав порсаючись у підкопаній землі руками.

За період розкопок на певних ділянках деяким “везунчикам“ пощастило докопатися до глибини 170см і ще не досягнути материка (материк – це суцільний піщаний шар і знаходили його на глибині 140-150см). Було знайдено багато цікавих виробів з кремнію та фрагментів кераміки з різних історичних періодів (неоліт, енеоліт, а також знахідки, що вже можна було віднести до 1 та 2 тисячоліття н.е., уламки трипільської кераміки). Серед знахідок можна перерахувати нуклеуси (кремнієві конусоподібні камінці, від яких відщипувались пластинки), оверлоки (точильні камені), уламки кремнієвих ножів, наконечники стріл, проколки, високі та звичайні шкребки, кремнієвий серп (що свідчить про розвиток рільництва, який, як запевнила нас Тетяна Миколаївна теж є виміняним у трипільців) та кварцовий “молот”, кварцові вироби (кварц це єдина місцева сировина) , велика кількість кремнієвих виробів із імпортного кремнію (з Черкаської та навіть Київської області). Більшість виробів з кремнію мали ретуш та пройшли обпік у багатті, про що свідчить зміна кольору та прозорості. Була знайдена також велика кількість кісток, аналізу яких ще треба приділити велику увагу, бо вони свідчать про харчові уподобання та направленість в полюванні, а також зміст стада; були знайдені щелепи тварини (раніше там була знайдена щелепа лева!!! – ще водилися) та панцир черепахи. Серед знахідок основний об’єм займають уламки кераміки. Знаходили багато грубої та товстої кераміки, каркас якої становила сплетена трава. Зустрічалась кераміка із візерунками та символами. Були знайдені днища амфор. “Наше плем’я” жило на піску і вони встромляли амфори прямо у пісок. Плоскі фрагменти днищ майже не зустрічалися. Знайшовся обпечений глиняний шарик для пращі, що свідчить про полювання на болотних птахів. Та багато інших знахідок …

На кількох ділянках на стінках можна було виділити рівні, що свідчать про наявність рову на них у минулому. На Івана Купала на ділянці, що розкопували наші хлопці було знайдено череп людини. Ретельніший підхід до розкопок дозволив розкопати весь скелет не ушкодженим. За результатами огляду ми визначили, що це був чоловік ростом десь в 175см, але впевненості в цьому у нас нема тому, що експертів антропологів у складі нашої експедиції не було. Причини смерті визначити важко бо на черепі є пролом, а ноги зламані у 5 місцях (ламали не ми). Скелет назвали Іваном. Він був знайдений похований на спині із підігнутими до себе ногами, які пізніше завалилися на бік і скелет був похованим. На кількох квадратах (на тих самих глибинних ділянках) чітко проявився контур хітини, виходячи з чого можна робити висновки про побудову селища. Всі знахідки з одного шару складалися в окремий кульок, який помічався. Цікаві моменти зарисовувались або фотографувались, вівся щоденник експедиції.

Також велика увага приділялась етнографії – нам доводилось спілкуватися з місцевими жителями та випрошувати у них рушники, одяг, старі речі та монети, але в цьому ми не дуже приуспіли, бо там вже пройшли наші конкуренти – студенти Черкаського Історичного Інституту які проходили практику в 300 метрах від нас (але на зовсім іншому історичному періоді). Ми майже щодня ввечері навідувались один до одного у гості з гітарою та піснями – посидіти біля вогнища. Але був і прикрий інцидент, коли ми їм позичили гітару, а вони її пошкодили та порвали струни, але на щастя її вдалося відремонтувати.
До культурної програми входив також наш похід на день Івана Купала до села Суботтів (2,5 – 3 години пішки), де екскурсовод провів нас по всьому помістю Хмельницьких, впустила нас до церкви (яка до речі зображена на звороті купюри 5грн), де за повір’ям був похований Богдан Хмельницький. Пообідали ми біля Трьох криниць, про виникнення яких і їх цілющу силу існує легенда. Колись давно у бою було поранено одного мужнього козака і коли друзі привезли його до відомого знахаря, той сказав, що зможе зцілити його тільки, якщо знайдуться три дівчини які погодяться віддати заради нього свою молодість та красу. Три дівчини погодились на це і перетворились на старих, знахар вилікував козака, а в криницях за легендою залишилась частка їх молодості та краси і вода стала цілющою (не вірю!!! бо воду пив, а майже все літо не сильно, але прохворів). Після цього нас запросили на свято, яке нещодавно почали відроджувати у селі, де прийняли безпосередню участь у конкурсах і виграли хлібину та мішок крупи. Влаштували шалені хороводи, стрибки через полум’я та скупалися у озері. До нашого табору ми повернулися о 2 годині ночі. Наступного дня ми, як і кожного іншого, пішли на Тясмінь скупнутися, але на думку прийшло продовжити святкування і дівчата сплітали вінки кидали їх в воду, а хлопці наввипередки їх діставали.

Щодня ми працювали десь по п’ять годин, відпочиваючи у саму спеку. До того ж студентам доводилось щодня чергувати по господарству по 1 або по 2 чоловіки. Особливе враження у наших хлопців залишилось від процесу доставки води. На возі з села ми доставляли воду нам, а також конкурентам з сусіднього табору. Варто згадати 2 пластмасові діжки без ручок по 70-80 кг з крижаною водою з криниці, які треба підняти на віз висотою півтора метра, довезти по сільській дорозі (перепад висот на проміжку довжиною 1м досягає 80см) до табору та вже мокрими наскрізь розгрузити їх та перетягнути через яр – особисто мене починає тіпати.

Десятого погода різко погіршилась. Раптово почався сильний вітер, зовсім поряд з нами полихнули кілька блискавок, почалась сильна злива і всі поховались хто куди. Більшість хлопців зібрались у ангарі-їдальні. Коли вже здавалося, що буря стихне, а більшість вже вимокла до нитки, ми вистрибнули на дощ, але тут вітер почав стрімко підсилюватись. Ангар-склад почав підніматися вгору і розсипатися під напором шквального вітру. Лише в стрибку нам вдалося вхопити поли ангару, що підлетів вже більше ніж на півтора метра. Ми швидко почали підв’язувати продукти та інвентар до стелі ангару. Вітер все кріпнув. Із наших палаток не завалилась лише одна. Стіна зливи під напором шквального вітру стала зовсім горизонтальною і тоді почав лупити град, дерева затріщали, а решту палаток почало підтоплювати.

Як вже зрозуміло окопати нашу палатку до кінця ми не встигли, а вибору у нас не було. Отже, невелика група студентів-відчайдухів кинулась спасати своє майно з мисками на головах під градом з п’ять копійок. Богдан підчас зливи сидів на сухому дереві та рубав гілку, на якій сидів (такий собі громозвід), але потім сокира розхиталась і він вдарив собі по руці, вронив її, вирішив злазити та впав (сокиру так і не знайшли). Зупинити воду або відвести в сторону ми не встигали тому почали відчерпувати воду з багнюкою власними мисками! (НЕЗАБУТНІ ВРАЖЕННЯ). В цей час палатки школярів затопило по коліно. Коли ураган припинився наш табір перетворився на табір біженців. Ями затопило по пояс – в більшості обвалилися бровки та стінки. Яр поряд з нашим табором, який відділяв нас від дороги перетворився на бурхливу річку. Більшість матраців набрали стільки води, що їх було просто неможливо підняти. Одразу провели евакуацію дітей, декого з наших дівчат ми також відпустили. Богдана ми відіслали в Чигирин дати телеграми, що все “добре” (у нашому селі обірвало всі провода). На цій місії він спромігся згубити документи у автобусі, знайти їх через кілька годин детективного пошуку та на шляху до табору вийти із автобуса не на тій зупинці. Попереду була холодна мокра ніч – пережити яку теж важке випробування (нас в палатці стало 6). У таборі конкурентів справи були значно гірше: їх палатки на відміну від наших, що стояли біля лісосмуги стояли посеред поля так, що їх ураганом розкидало на сотні метрів із усім майном; одна з перших блискавок влучила в сухе дерево, що стояло в 15 метрах від їх табору. Отака була помста Івана. Але наступного дня все просохло (за виключенням 6 матраців, які довелося викинути) та налагодилось, а через кілька днів ми поїхали додому. Допомогти залишились Віталій Олександрович та Богдан. Добралися до Черкас, а потім автобусом повернулись до Києва.

Отакі пригоди … і перетерті 100 кубічні м. землі

Притча про топчунів-тихунів
Коли ми поїхали у таборі конкурентів сталася така пригода. Кілька хлопців з однієї палатки дістали заначені банки з тушонкою домашнього виготовлення і з’їли одну цілком. Наступного дня всі четверо були госпіталізовані з діагнозом ботулізм. Через це накрили всю експедицію конкурентів, а проби брали навіть в нашому таборі. Отже, ділитися чи не ділитися … – ось запитання (а може і не воно). Кожен зробить свої висновки, але у всякому разі слід бути хоч трохи більш обережним. 😉

Прокоментувати

Ваш імейл не розголошується. Необхідні поля позначені *

*
*