Керувати
За     

Говерла, яка Говерла? Та нема тут ніякої Говерли.

Все починалося зі слів: «Будеш нашим літописцем» Що ж робити, нікуди діватися. Така відповідальна посада, ну і крута звичайно: я ж не лох відмовлятися. Жартую, насправді, з гарними друзями не тільки в похід, а й у розвідку можна.

Отож, Франківськ. До бусіка і збору решти групи лишалось десь 5 годин.
Центр міста: стометрівка, парки, озера, фонтани – мені дуже сподобались. Краще ніж в рідних Сумах, хоча Юля,  яка нещодавно відвідувала моє місто, сказала, що це через те, що я вперше тут. А все ж найбільше запамяталося як ми з Віталіком лякали людей питанням: «Как пройти к Говерле? Мы из Тулы. Нам сказали что здесь можна посмотреть Говерлу» Відповіді були найрізноманітніші: від реального пояснення як туди дістатися до «послання». А чоловік в жовтих окулярах інтелегентно-робітничої зовнішності, помовчавши 10 секунд і дочекавшись поки ми 5 раз перепитаємо його – вистрелив грудним тихим басовим голосом: «Говерла, яка Говерла, нема тут ніякої Говерли» Словами описати неможливо, це було настільки смішно сказано, що ми згадували цей момент  весь похід.

В перший день ми йшли небагато. На вечерю зупинилися біля обладнаної стоянки. Те смачнюще какао і гра Еліас запамятаються мені надовго. Насправді: то був чудовий вечір! Наступного дня піднялись на Марошевський хребет. Було весело й прикольно, а потім стало темно страшно і больно. Знову жартую. Ввечері дійшли до Говерли, заночували прямо під нею поряд з величезною кількістю інших туристів. Дрова знайти в таких місцях вкрай легко. Достатньо просто пройтися по інших стоянках, які вже покинуті. Потім цікаво пограли в асоціації і кожен дізнався багацько нового про себе. Хтось зрозумів, що він асоціюється з боксером, хтось із собакою, а хтось просто єврей. У грі навіть виникла ціла еврейська родина з Ізею, Сарою, Яшею. Потім до нас приєднався ще й Аврамчик та Роза. Ранок третього дня почався з підйому на Говерлу. Він був затяжним, ми багато разів зупинялися, а туристів підіймалося дуже багато. Так багато, що склалося враження, ніби це паломники на прощу йдуть. Що ж тут сказати: попсове місце! З погодою нам, відверто кажучи, не пощастило. Нас постійно переслідував град, сильний вітер і туман. Біля вершини довелося ще й по снігу дряпатися. Але то все нічого, ми ж таки підкорили найвищу гору Східних Карпат і це було найголовніше. Горнятко теплого глінтвейну зігріло нас після холодного важкого підйому і спуску. Ночували на галявинці біля форельного рибгоспу. Але спробувати рибку так і не вдалося. Ціна 150 грн за кіло виявилася задорога для студентів. Вранці четвертого дня дядько Петро забрав нас на бусіку. Чесно кажучи, дуже колоритний представник гуцулів з типовим місцевим акцентом та неабиякими балакучими здібностями. Поки їхали грали в гру «Єконтакт». Набагато цікавіше за сидіння в однойменній соціальній мережі. Тим паче я дізнався що таке «одьожка», але це залишиться тільки для тих хто з нами ходив, не для університетської статті.

По приїзду в Франківськ відкрили для себе чудове місце – «Десятка». В цьому ресторанчику за доволі низьку ціну можна замовити порції страв, які потім виявляються вдвічі більшими за очікувані. Наїлися до потемніння в очах.

В поїзді я дізнався про ще один синонім відомого слова. «Фари» – ось як це ще називається. Паша в своєму стилі. Взагалі, цей похід збільшив мій словниковий запас, відкрив для мене по-іншому декілька моїх друзів і став приємним враженням на весь травень.

Слава Україні! Ходіть у гори: Карпати і Крим завжди будуть рідними, українськими.
роьрпаві

Колтунов Максим,
Президент СТК “Скіфи”, студент 4 курсу ФЕАПК

Надруковано в газеті “Економіст” за 09.2014

Прокоментувати

Ваш імейл не розголошується. Необхідні поля позначені *

*
*