Керувати
За     

Кримські спогади

Нитка маршруту: р.Сатера – «Кам’яні гриби» – водоспад «Гейзер» – водоспад «Джурла» – г.Південна Дімерджи («Блини») – Дімерджи яйла – г. Стіл-Гора – джерело Су-Ат – печера «Терпі Коба» – г. Каратау –  печера «Маміна» – Карабі яйла – пер. Великі ворота – пер. Малі ворота – Ніжній Кокасан – джерело Павло Чокрак – г. Скирда– ск. Аю-кая – с.Громовка –сел. Морське – «Голіцинська стежка» – пос.Новий світ – м. Судак – Судацька фортеця.

Скіфи у Криму

гора Южная Димерджи

На пляже "Червяк" в Судаке после ночёвки на берегу моря

На пляже “Червяк” в Судаке после ночёвки на берегу моря

Хочу поділитися своїми враженнями про похід у Крим в серпні цього літа. Перша зустріч нашої групи відбулася на вокзалі в Сімферополі,  принаймні для мене. На наступний день десь опівдні ми почали свої мандри.

Першого дня було стільки води, скільки не було за весь похід. Нас постійно супроводжувала гірська річка Сотера з її стрімкими водоспадами та озерцями. Майже біля кожного водоспаду ми зупинялися скупатися. В такий жаркий день стати під рятуючий потік чи зануритись в крижане озерце – це справжній екстаз. Так ми підіймалися на Дімерджи. Ночували того дня десь на відрозі цієї гори з видом на море та вогні Алушти. Ця ночівля була мабуть наймальовничішою.

На другий день ми піднялися на г. Південна Дімерджи. Ця висота – справжня перлина Кримських гір. Особливо вражає долина привидів, що знаходиться під нею. За легендою це залишки прадавньої кузні демонічного коваля, який хотів підкорити всю країну. Одного разу до нього прийшла прекрасна дівчина,  яка хотіла звільнити свого коханого з полону. Коваль вбив її і гора не витримала і зруйнувала кузню.

 

Пам’ятаю як ми заблукали і вийшли до ущелини Хап-Хал. Ця помилка нас дуже потішила. Тут було настільки гарно, що можна було б провести не одну добу просто медитуючи чи мріючи. Цей краєвид буде в пам’яті ще довго.

Запам’яталося як після екскурсії до печери Маміної дівчата почали ловити коників. Я спочатку думав, що це заради забави. Але ввечері виявилося, що вони збираються їх зажарити і з’їсти! Я був в шоці. Бідні комахи. На смак вони були як насіння. Дякувати богу, вночі обійшлося без пригод.

Останньою нашою висотою була скеля Аю-Кая. Пригадую як на радощах ми зібралися в коло і тримаючи один одного за плечі почали несамовито верещати хто як міг. Радість від ще однієї здоланої висоти та від пройденого маршруту переповнювала нас наскрізь. Здавалося, що ця скажена купка людей от-от вибухне.

Дорога від Громовки до Морського виявилась просто якимось шведським столом. На нашому шляху постійно була якась їжа: то розкішна шовковиця, то ожина, то «халявний» виноград з придорожніх ділянок. Найсміливіші «позичали» його у приватних виноградарів, бо там смачніший. Хоч відстань між двома селами була і немала, але ми її подолали якось блискавично.

На горе Караул - Оба

На горе Караул – Оба

На море прийшли, коли було вже геть темно. Ночувати довелося на величезних каміннях на пляжі у самих лише спальниках. Свічку зробили з консервної банки. Відчуття того, що ми все-таки дійшли до довгоочікуваної мети мабуть переповнювало всіх. Засинали під шум прибою. Особливо запам’ятався перший ранок на морі. Відкриваєш очі, чуєш крики чайок, відчуваєш запах морського бризу і бачиш вранішнє сонце на горизонті. Всім було тепло та приємно, бо нарешті ми могли поспати досхочу.  Але десь біля десятої години почався найскаженіший день за весь похід. Спочатку у нас була екскурсія до Судацької фортеці, потім ми відправились у Новий Світ. Це місце – і справді райський куточок, а Голіцинська стежка – це взагалі бомба! Тут зібрано стільки геологічних та рослинних пам’яток і такі прекрасні краєвиди на мис Капчик, що мені здавалося нема красивішого місця на цілім світі. Вразили мене Долина Пекла, Долина Рая, лавка Голіцина, природні холодильники, Адамове ложе і вершина Караул – Оба, де за легендою був стародавній жертовник таврів і де Віталій Олександрович впустив свою камеру. На щастя, вона «майже працювала». Цього дня до місця стоянки в Малоріченському ми ледь-ледь дібралися вже вночі, з ліхтариками.

В Малоріченському, звісно, вже всі розслабилися. Кожен відпочивав як міг. А в передостанній день нашого відпочинку у нас був День Нептуна. Вистава котру ми ставили потішила всіх, кожний отримав право «відірватися» і згадати дитинство, стати на мить маленьким.

День Нептуна

Похід став яскравим завершенням літа. В моїх спогадах ця подорож залишилася сонячним промінчиком цих канікул, останнім яскравим акордом літа 2011.

Колтунов Максим

студент  факультету економіки АПК, ІІ курс

Надруковано в газеті “Економіст” від  грудень-січень 2011-2012

 

 

Прокоментувати

Ваш імейл не розголошується. Необхідні поля позначені *

*
*