Керувати
За     

Червневі дні

Це був водний похід 1 категорії складності в червні цього літа по річкам Гнила та Збруч, що на кордоні Хмельницької та Тернопільської областей. Одразу після сесії вирушили на зустріч пригодам. Перші три дні до злиття Гнилої із Збручем були найскладніші. Дівчата йшли берегом, а хлопці маневрували крізь хащі і тягнули байдарки по мілині. Валера навіть загубив весло, але на щастя знайшов його в кущах.

Десь на Збручі

Десь на Збручі

Майже одразу у нас почалися екскурсії місцевими пам’ятками. У цьому регіоні майже в кожному селі є костел, замок і багато церков. Річ у тому, що Збруч раніше був кордоном між Польщею та Литовським князівством, а потім Російською та Австро-Угорською імперією, тому тут є залишки укріплень тих часів. Під час маршруту ми побачили замки в Кудринцях, Сидорові, Чорнокозинцях, Скалі-Подільській, Окопах Хотині та Кам’янець-Подільському. Також відвідали Гусятин, де покаталися на величезних гойдалках та оцінили пам’ятник Северину Наливайко, який родом був саме з цих місць.

Запам’яталося, як десь на четвертий день після греблі по водосховищу та проходження порога нас зненацька впіймав шторм. Ми зробили «катамаран» (прикріпили байдарки одна до одної). Потім натягнули парус із тенту, бо вітер стрімголов віяв в наш бік, і неслися з надзвичайною швидкістю вперед за течією. Ця подія потішила кожного. Всі «нагорлались» досхочу. Це були «дикі воплі» на межі захвату від незвичного процесу та звичайного «дуркування».

Закарбувалися в моїй пам’яті яскравою картинкою веселі посиденьки біля багаття посеред лугу на третій ночівлі. Грали в «показуху». Відгадували все, починаючи з овечки й закінчуючи адронним колайдером. Цей вечір під зоряним небом згуртував нас іще більше.

Перед екскурсією до печери Кришталева ми завітали до села Германівка, де місцеві жителі подарували нам торта. Досі пам’ятаю ці широко розплющені здивовані очі друзів, коли вони побачили, що я несу справжнього торта. Дуже веселою була поїздка з Германівки до печери Кришталевої. Нас підвозили в кузові газельки наче гастарбайтерів, яких везуть безкоштовно працювати на полі. Коли газельку зупинили гаїшники, водій сказав, що в кузові лише картопля, щоб не оштрафували. Ми відчули себе справжніми нелегалами. Сміялися аж до того як приїхали до Кришталевої, яка відома своїми гігантськими кришталевими нагромадженнями. Коли повернулися вже була ніч, але залишатися тут на нічліг було неможливо. В повній темряві відчалили шукати нове місце. Ледь-ледь «припаркувалися». Нам постійно заважала стрімка течія і сильний дощ. Зупинитися біля берегу було настільки складно, що Паша навіть зламав весло, а Ваня втопив телефона. Організовували табір та готували нашвидкуруч вечерю під невпинним дощем та потужним вітром. Цей вечір був найскладнішим за весь похід.

Сьомого дня у нас була війна. Воїни темряви проти воїнів світла билися за фортецю із згущеного молока, а потім всі разом вбили байдарочного дракона Валєру і звільнили дівчат з його черева. Довгоочікуваний відпочинок звів нас усіх з глузду. Тому хто хоче подивитися на цю виставу приходьте в «Скіфи» на презентацію фільму.

Печера Атлантида

Печера Атлантида

Восьмого вечора ми припливли на екскурсію до печери Атлантида. Ночувати повинні були в будинку, який належить Хмельницькому спелеоклубу. Наш екскурсовод-спелеолог Андрій організував баньку. Враження були незабутніми, бо я, наприклад, баньку із справжнім банщиком і віниками спробував вперше. Вночі спали як убиті. Не чули ні пісень у сусідському приміщенні, ні навіть вибуху лампочки в кімнаті де ми ночували. Вранці полізли у печеру по мотузці, бо вхід у неї знаходиться на висоті 4-5 метрів. В першому залі нас чекало таїнство. При світлі свічок клялися духу печери не відламувати кристалів та не смітити. Печера дивувала нас своїм різноманіттям: від надвузьких ходів до величезних залів. Андрій виявився чудовим екскурсоводом: розповідав нам захоплюючі легенди й казки, складені про цю печеру. Особливо сподобалася мені історія про чорного та білого спелеолога. Після цієї розповіді в цілковитій темряві Андрій кудись зник, а ввімкнувши ліхтарики ми побачили тільки скелет якоїсь людини, на щастя глиняної. Одного разу спелеолог спокусив нас семи метровими кристалами, які начебто є в одному з залів, але туди ми мали лізти без його супроводу. Хід до цього залу «Китовий вус», виявився дуже тісним. Ледь пролізли. В залі розміром два на три метри не виявилося нічого окрім проходу далі. Вилізли з тунелю із значними труднощами. Виявилося, що вихід був усього лиш за метр від входу! Нас надурили. Такий ось був у нас екскурсовод-спелеолог. А також запам’ятався прохід «Декольте» де можливо пролізти тільки видихнувши повітря з грудей, і зала, до якої цей прохід вів. Тут було неймовірно багато виробів із глини, які виліплювали і залишали після себе вдячні відвідувачі печери. Залишили ми там і свій слід – фігурку «Скіфи 2012». Після блукання темними коридорами нарешті ми вийшли. Нас посвятили в  молоді спелеологи. Бачити сонячне світло було як ніколи приємно.

Хотинський замок

Хотинський замок

В останній день походу приплили по водосховищу прямо під Хотинський замок. Здивував колодязь метрів п’ять в діаметрі. Щоб дістати звідти воду одна або дві людини мали крутитися в прямому значенні як білка в колесі. А також сподобалася картина-панорама Хотинської битви. Цей бій вирішував долю Європи в 1621 році. Об’єднане військо у 80 тисяч, яке наполовину складалося із запорізьких козаків, на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним, та наполовину з польської та німецької кінноти, розгромило 300 тисячне турецьке військо. Вирішальну роль в битві зіграло українське козацтво. Якби не його мужність Османська імперія захопила б весь християнський світ і можливо сучасна карта Європи була б зовсім іншою.

Останньої ночівлі палатки поставили в скверику біля Атацької сільради. Ввечері палили багаття, смажили сосиски та ділились враженнями про цей похід та планами на наступні. Біля нас весь час бігав кіт Шизік. Чому Шизік? Тому що рухався він якось невпевнено – «по вісімці». На ранок ми не дорахувалися частини харчів.

День перед виїздом ми провели в стародавньому місті Кам’янець-Подільський. У фортеці вразила виставка тортур із жахливими мініатюрами страждань. Цікавим було відвідування музею історії міста, який знаходиться на території фортеці, а також розповідь екскурсовода під час прогулянки по мурам і баштам про оборонну здатність та цікаві епізоди з історії цього укріплення. Мощені вулички, готика, сяйво вечірніх ліхтарів… Раджу всім з’їздити в цей чарівний куточок нашої Батьківщини.

Дякую за дружнє плече, чудовий настрій та веселі усмішки Примаку Віталію Олександровичу, Лахаю Петру, Швець Оксані, Лимаренко Ані, Вітенко Ані, Власко Паші, Терещенко Вані, Турициній Каті, Швед Тоні, Хацкевичу Валері та Сокуренко Наді.

Ці сонячні червневі дні запам’ятаються мені на довго. Ходіть в походи. Насолоджуйтесь життям і шукайте пригод!
Президент СТК “Скіфи”

Студент ІІІ курсу ФЕАПК

Колтунов Максим

Опубліковано в  газеті “Економіст” від 10.2012

Прокоментувати

Ваш імейл не розголошується. Необхідні поля позначені *

*
*