Керувати
За     

Вечорниці

Учасник конкурсу «Скіфське перо 2010 зима»

На святу Катерину ховайся під перинуЯ, святий Андрію, конопельку сію – дай же, Боже, знати, хочу.

Хто заспить на Варвари, той цілий рік буде сонливим.

Ось і досніжив грудень, а з ним і грудневі святки: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколая, Ганни. Раніше ці свята славились своїми  розмаїтими традиціями та веселими вечорницями,  а тепер, для більшості,  вони лиш ехо минулої епохи. Але… не для Скіфів та їхніх друзів. За ініціативою директора ЦКМ нашого університету Дани Ростиславівни Бабіч та нашого славного туристичного клубу «Скіфи», відгриміли в КНЕУ справжні вечорниці. А для тих, хто прогавив чи не зрозумів  що відбувається та що взагалі то є – вечорниці,  зроблю невеличкий екскурс по українському народознавству.

Вечорниці ­- це одна з найкращих нагод себе показати, на інших подивитись, потанцювати та пару собі знайти. Сьогодні кожний похід до нічного клубу є такою можливістю. А тоді це було за свято. Інші часи, інша молодь…

Найвеселішими були вечорниці на Катерини, Андрія та Варвари. Бо на решті вечірок (колись так також казали) доводилось працювати: прясти нитки чи вишивати.

Я думаю, що багато дівчат намагались хоч разочок поворожити на судженого рядженого чи взяти, при нагоді, участь у цьому. Так от, найбільше ворожінь якраз відбувалось у ці дні. Кожне свято має свої особливості молодіжних гулянь.

Катерини (7 грудня)

Це свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постили, щоб послав їм Бог добру жінку. Цікаво у наш час, чи багато хлопців підуть на такі жертви? У самий же день свята дівчата ворожать і закликають долю.

Вранці, до схід сонця, дівчина йде в садок і зрізає гілочку вишні. У хаті ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає Меланки (14 січня). Якщо до Меланки вишня розів’ється і зацвіте – добрий знак, бо доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту – кепська ознака. Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Далі ворожили так: насипали в миску каші і йшли гуртом надвір кликати судженого на вечерю, б’ючи по воротах макогонами (великий товкач, яким терли мак у макітрі до святкових страв) по черзі, приказуючи: «Іди, іди, суджений, кашу їсти…». А ще рахували кілочки тину: якщо якійсь свіжий, рівний та міцний кілочок попаде, то й суджений у неї молодий та гарний буде, а як сухенький чи брудний, то… Отак ворожили дівки, доки хлопці їм не перебивали ворожіння, привівши найняті музики, та хапали дівчат до танцю.

Андрія (12 грудня)

З давніх – давен у ніч під Андрія дівчата також натхненно ворожать. Ще з вечора вони печуть балабушки. Балабушки – це невеличкі круглі тістечка з білого борошна, замішаного на воді, яку дівчина повинна принести в роті від криниці. Хлопці старались смішити дівчат, щоб не донесли. Кожна дівчина позначає свою балабушку. Закликавши голодного пса, дивились чию візьме першу, та дівчина раніш за всіх заміж піде. У деяких селах кожну пару пампушок із запаленими і увіткнутими свічками пускали на воду і загадували бажання на когось; коли при сій думці пампушки зійдуться до купи, то задумані стануть молодим та молодою. Вийнявши з води, кидають собакам; і знову – цю пампушку собака раніше з’їсть, та або той швидше візьме шлюб.

Увечері на Андрія хлопці і дівчата сходяться разом кусати калиту. Калита – це великий  корж з білого борошна. Печуть калиту дівчата. Тісто солодке, з медом і запечене, щоб було важко вгризти. Підв’язували його до сволока, а хлопці мали проїхати на коцюбі і відкусити шмат. Присутні намагались розсмішити «коцюбника» – так називали того, хто «їхав на коцюбі». Якщо такий розсміявся чи не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмащували сажею. Інколи навіть обирали Пана Калитовського – такий собі вартовий, який запрошував гостей вкусити калиту та намагався їх розсмішити, а також обмастити сажею, якщо вже гість – коцюбник засміявся.

В ніч на Андрія хлопці мають найбільше прав – єдина ніч у році, коли парубкам люди вибачають за бешкети. Тож, якщо хтось прокинеться вранці, а воріт нема, то й винного не шукатимуть. А його ворота потім знайдуться десь висячими на дубі за селом.

Варвари ( 17 грудня)

Святкують тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов’язково мали бути й «пірхуни» – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «пірхуном»

В цей день також можна було ламати вишневе гілля на долю. Якщо до Різдва (6 січня, хто ще не зна) гілочка зацвіте, то  це свідчить про швидкий шлюб.

Яка погода на Варвари, така й на Різдво.

Прийшла Варуха – гляди ніс та вуха.

А далі – Різдво, Меланки, Василя, Водохрещя, Колодія…. Отож попереду новий місяць, нові святки, старі звичаї та дзвінкі пісні…Отже, ознайомившись із звичаями святкування грудневих вечорниць сміливо витягуйте з бабусиних скринь кожухи та заколядуйте-защедруйте нашу Україну…. чи хоча б рідний університет. І пам’ятайте: без минулого не буде майбутнього. Шануймося!

Література:

  1. Український Рік; автор: Василь Скуратівський; видавництво «Веселка» 1996.
  2. Українські традиції; упорядник: О.В. Ковалевський; видавництво «Фоліо» 2002
  3. Переказ «Андріївські вечорниці» за Т. Лехманом

Прокоментувати

Ваш імейл не розголошується. Необхідні поля позначені *

*
*